• Минуле та сьогодення - наші засоби, <br/> майбутнє - наша мета
    Минуле та сьогодення - наші засоби,
    майбутнє - наша мета
  • Обставини - перемінливі, принципи - ніколи
    Обставини - перемінливі, принципи - ніколи
  • Подбайте про пенсію вже сьогодні
    Подбайте про пенсію вже сьогодні

Олена Гордієнко

Відомий художник-графік, член Королівського товариства живописців і графіків Великобританії та член-кореспондент Академії мистецтв України Павло Маков розповів у kmbs про те, як виникають його роботи, а також про метафори, стабільність і багато іншого.

Чому варто вибрати наш фонд?

Майбутнє - зовсім поруч

Той, у кого вистачить сміливості, може змінити своє майбутнє

Захист заощаджень

Ми віримо в удачу та помічаємо - чим більше ми працюємо - тим більше вона нам посміхається

Прозора діяльність

Ми можемо передбачити тільки те, що створюємо самі

  • 40.11

    Чиста вартість активів, млн

  • 16.5

    Доходність, %

  • 1.04962

    Одиниця пенсійного внеску

Про ВНПФ «Український пенсійний фонд»

ВНПФ «Український пенсійний фонд»

Двоїсте життя

Більшу частину свого життя я провів у Радянському Союзі, але ніколи не відчував себе там вдома.

На початку перебудови у 1988 році Сумський музей вперше несподівано купив три мої малюнки –  ті ж самі, за які мене ледве не вигнали з інституту у 1984-му. А коли Україна у 1991 році стала незалежною, для мене це був шанс нарешті зрозуміти, до чого я належу. З цього почалось моє дуже тверезе і серйозне ставлення до того, що я роблю.

У 1991 році я вперше побачив виставку офортів Джорджо Моранді, художника, чиї роботи здаються простими, але насправді такими не є. Світ Моранді був дуже обмежений - він жив і працював у своїй майстерні, у нього дуже багато робіт, на яких або інтер'єр його майстерні, або вид з його вікна – більше нічого. Оцей маленький світ став цілим великим колосальним світом, в котрому знаходилося все його життя.

Життя завжди розділене між повсякденністю і мрією. І мистецтво, на мій погляд, завжди знаходиться десь посередині. Моранді відкрив мені, що все, що я робив до 1991 року, було пов'язане тільки з моїми мріями. Я зрозумів, що треба щось робити і з повсякденністю. Так я став малювати Харків, до якого ніколи не мав сентиментальних почуттів, але де мав жити на той час. Мені треба було якось пояснити собі, чому я тут живу.

В цілому те життя було досить жахливе. Багато моїх колег пійшли або в дизайн, за котрий набагато більше платили, або зовсім залишили мистецтво, сказавши, що повернуться, коли зароблять грошей. Але з цього зазвичай нічого не виходить. Треба вирішувати з самого початку, що ти хочеш робити.

 

 

 
Життя завжди розділене між повсякденністю і мрією. І мистецтво, на мій погляд, знаходиться десь посередині

 

 

Гроші і стабільність

Я не роблю витвір мистецтва, я роблю мальований щоденник мого життя. У 90-ті практично не було людей, які цікавилися мистецтвом. Я бачив великий інтерс за кордоном, навіть у Росії я отримував призи за свої роботи, а в Україні нічого не було. І мені, з одного боку, було дуже важко, а з іншого я дуже хотів, щоб цей інтерес з’явився. Ми навіть посварилися з другом, він від‘їжджав назавжди до Португалії й казав, що ми тут нікому не потрібні. Я сказав, що розумію, що ми нікому не потрібні, але якщо я поїду до Португалії, я стану сам собі непотрібен, і тоді моєму життю кінець.

Мені радили залишити графіку, бо вона нікому не потрібна, і писати живопис - тоді у мене будуть гроші. Гроші, звичайно, потрібні, але я розумів, що якщо я буду заробляти їх живописом, то мені буде нецікаво жити, а тоді – нащо мені гроші? Продовжуючи те, що мені було цікаво, я отримав у 1993 і 1994 роках дві великі премії за свої графічні листи – одну в Японії і одну на Тайвані, заробивши шалені на той час гроші.

Розмовляючи з молодими митцями, я помічаю, що вони здебільшого ставлять мені питання суто практичного характеру: скільки що коштує, як я що продавав тощо. Цим молодим митцям дуже хочеться стабільності. Я відповідаю їм: якби я працював і думав про те, як це продавати, я б, можливо, нічого цього і не зробив. Крім того, ми сидимо на земній кулі, котра на величезній швидкості летить разом із Сонячною системої незрозуміло куди, а ви кажете про якусь стабільність. Стабільності нема.

У 2000-х стало вже хорошим тоном казати, що займаєшся некомерційним мистецтвом, і чим більше ти некомерційний, тим дорожче твої роботи коштують. Комерційний митець чи ні - завжди вирішується на приватному рівні, в майстерні. І я чітко знаю, коли я роблю щось на продаж, а коли ні на що не розраховую.

Роблячи некомерційні роботи, все ж треба їсти. Усі думають, що основні витрати – це винаймання майстерні, полотна, папір, фарби. Але це все маячня, це досить дешево у порівнянні з тим, що я маю оплачувати «час на відстій» - коли по декілька місяців не знаю, як малювати далі. Я приходжу до майстері, пробую щось робити, а воно не робиться.

 

 

 
Якби я працював і думав про те, як це продавати, я б, можливо, нічого і не зробив

 

 

У 1993-му мене запросили в Данію працювати у графічній майстерні, однак гроші на це я мав заробляти сам і якимось іншим чином. Зустрівши там трьох митців з Києва, котрі жили на муніціпальну стипендію, я зрозумів, наскільки це погано впливає на творчість. Тому що, коли вам гроші платять просто так, то ви до деякої міри відокремленні від життя. Я ж заробляв як міг: розробив графічний стиль для нового ресторану, ще три малюнки для того ж замовника… 

 

Життєві символи

Я дійшов до висновку, що місце формує людей так само, як люди формують місце. Те, що зараз ми маємо на сході України, - це стовідстоково результат формування місцем людей.

Після усвідомлення, що життя тут якимось чином формує мене, а я формую це життя, з’явився перший «концептуальний» малюнок у моєму житті (його я нікому не продаю) - дві річки, Харків і Лопань, зливаються у воронку. Потім народився символ –  фонтан виснаження.

 

Також Вам можуть бути цікаві такі матеріали:

Вадим Менжулін про людину, свободу та прагнення чогось іще 

Валерій Шевчук про Ренесанс, бароко та українську державність 

Володимир Кадигроб про культуру та суспільство

 

Фонтан – це символ сили, символ того, що ми можемо штовхати воду вгору. І всі ці символи у Харкові були відсутні, жоден фонтан у місті не працював, місто вмирало разом з людьми, тому що там нічого не відбувалось.

Якось я побачив у шкільних дворах у Харкові мішені, що, певно, залишились від уроків початкової військової підготовки. Це був великий дисонанс – мішені поряд із дитячим простором. Хоча на той час уявити, що колись буде те, що зараз робиться у моїй країні, було неможливо навіть у найстрашнішому сні.

В той час я зрозумів, що мішені не стільки мілітаристьський символ для мене, скільки символ певного світовідчуття, символ минаючого століття, під покровом якого пройшло життя мільйонів. Символ страху, в якому ти живеш і відчуваєш, що тобою можуть скористатися.  І я почав малювати вже свої мішені, різні і багато. На сторінках книжки «Анатомії людини», що дісталася мені від батьків, я став малювати та розміщувати фотографії цих мішеней, і розмірковував про те, чому ми в житті так жалюгідно відчуваємо себе мішенями.

 

 

 
Місце формує людей так само, як люди формують місце

 

 

Відчуття й соціум

Мистецтво – це наука про відчуття. Я інколи краще відчуваю, ніж розумію. Це потім я можу аналізувати те, що сталося.

Мені важко пояснювати, що намальовано. Я можу довго говорити про картину, але ця робота або якимось чином впливає на вас візуально, або ні. Якщо не впливає, то для вас я працював даремно. Я певен, що звертаюся до невеликої кількості людей. Мистецтво для мене - це не спосіб самовираження, це спосіб зрозуміти, в якому світі я живу.

Хоча я ніколи не звертаюся до прямого соціально-загостренного чи політичного мистецтва, воно завжди опосередковано присутнє в тому, що я роблю. Є серія, що називається «Державний обрус».  Обрус – це українське слово, що достатньо рідко вживається, означає скатертину. Я зробив цей обрус, коли побачив, що в країні нічого не залишилося, у 2008-му, після провального президентства Ющенка. Це була скатертина після обіду – вся брудна і захаращена.

Ще дві мої роботи – два сади - для мене дуже цікаві. Сад для мене - одна з найглибших метафор нашого існування. Те що залишається після нас. Кожен сад - це як погляд на наше життя. Один називається «Дзеркало», інший – «Задзеркалля». В основі цієї роботи - план центральної частини Харкова. Вона постає з двох частей, і якщо їх покласти разом, вони дійсно віддзеркалюються. На поверхні ми бачимо одне життя – університет, Академія Говорова, вони позначені, як на мапах. А потім є інше життя – задзеркалля, реальне життя Харкова, міста проблематичного.

Мене завжди хвилював імідж ринку Барабашова у Харкові, як метафора саду і утопії. Цей ринок ніби заповнив той простір, звідки виїхав інтелект. Тут успіх  вираховується контейнерами, а люди розмовляють страшною мовою – україно-російським суржиком вперемішку з блатними висловами і властивими лише Харкову виразами. Цей ринок став серйозною економічною складовою міста і досить сильно змінив його культурологічний фон. Я зробив абетку з двох офортів – таку ж кострубату, як мова, народжена цією місцевістю.

 

 

 
Мистецтво для мене - це не спосіб самовираження, це спосіб зрозуміти, в якому світі я живу

 

 

Свій проект Paradiso Perduto (в перекладі – «втрачений рай») я почав, коли до влади прийшов наш передостанній президент, і я відчув, що в мене земля йде з-під ніг. Емігрувати я не збирався, але я не розумів, як далі жити. Я відчував, що все те, на що я сподівався, руйнується на моїх очах. І всі ці роботи - про те, що нема, на що спертися, навкруги хаос. Коли я починав, то не міг знати, що станеться далі. Я вважаю, що все, що сталося, і те, що зараз робиться, у тому числі на сході нашої країни, пов’язане з відсутністю культурної політики в Україні.

У мене є фото, зроблене майже у центрі міста, і там є напис «Перевірено. Мін нема» і стоїть підпис. Сам цей район дуже захаращений, там люди живуть дуже неохайно. І мене здивувало, що кожен рік цей напис оновлюють, а прибрати у себе в під’їзді – не можуть. Тобто пам’ять про війну важливіша за те, як люди живуть зараз. Це ознака ментальності. А мистецтво в цілому стосується нашої ментальності.

 

Мікросвіт  і макросвіт

Мої роботи можна роздивлятися здалеку - і тоді вони являють таку собі схему, мапу світу, мого світу. Але коли ви дивитесь на неї зблизька, то бачите мікросвіт, з якого ця схема побудована. Офорт, який я використовую, дозволяє дуже чітко передати деталі. Для мене великим стимулом до роботи є те, що, дивлячись на неї, людина кожен день може знаходити для себе щось нове. Це співвідношення між макро- і мікросвітом для мене дуже важливе. Я люблю великі роботи, але вони мають бути зроблені з невеличких частин.

 

Наука та мистецтво

У 90-ті роки в Англії я був дуже здивований тим, що вони серйозним чином приділяли увагу поєднанню науки і мистецтва. Але справа в тому, що це дійсно пов‘язані речі. Перші ознаки нових ідей або нових відчуттів часто з’являються в художній творчості митців. Це найдешевший процес витворення, тому що митець робить все сам, йому не потрібні для цього допоміжні засоби. А потім ця ідея вже приходить до сфер дизайну і архітектури. Мистецтво - це там, де дешево і легко з’являється ідея. Далі все залежить від того, побачили її чи ні.

взято з: innovations.com.ua

  • Не бійтеся майбутнього. Вдивляйтесь в нього, не оманюйтесь на його рахунок, але не бійтеся. Вчора, я піднявся на капітанський місток та побачив величезні, як гори, хвилі та ніс корабля, який впевнено їх розрізав. І я запитав себе, чому корабель перемагає хвилі, хоча їх так багато, а він один? І зрозумів - причина в тому, що у корабля є мета, а у хвиль - ні. Якщо у нас є мета, ми завжди прийдемо туди, куди хочемо.

    Уінстон Черчіль
  • Я не терпел поражений. Я просто нашёл 10 000 способов, которые не работают.

    Томас Эдисон

Партнери